«Бо діти просять…»: як Юрій Горбачик навіть під час відпустки проводить тренування для своїх вихованців
— Юрію Олександровичу, у Вас же відпустка. Навіщо приходите до школи?
— Бо діти просять...
У цих трьох словах, мабуть, і є вся відповідь. Відповідь про любов до професії, про відповідальність і про вчителя, для якого уроки фізичної культури не закінчуються останнім дзвоником.
Літні канікули для більшості учнів асоціюються з відпочинком, подорожами та безтурботними днями. Та для учнів Погребищенського ліцею №1 літо має ще одну гарну традицію – тренування з волейболу.
Сьогодні, коли гаджети дедалі частіше замінюють дітям активне дозвілля, особливо цінно бачити школярів, які добровільно обирають спортивний майданчик. Тут вони не лише вдосконалюють техніку гри, а й вчаться працювати в команді, підтримувати одне одного, долати труднощі та радіти спільним перемогам.
Не дивно, що батьки щиро вдячні вчителю за його небайдужість. Адже найкращий показник успіху – коли діти самі із задоволенням поспішають на тренування.
Волейбол, який став частиною літа
Учениця 10 класу, капітан шкільної команди Валентина Рудник вже давно не уявляє свого життя без волейболу.
«Люблю цю гру за командний дух, драйв і неймовірні емоції. Часто граю вдома зі старшим братом Михайлом, а ще – із ветеранами громади, які також захоплюються волейболом і тренуються у нашому ліцеї. Особливо люблю брати участь у змаганнях різних рівнів. Дуже приємно, коли спільна праця приносить перемоги та кубки.»
Учениця 7 класу Аміна Бабаєва займається волейболом менше року.
«Захопилася цією грою ще на уроках фізичної культури. Люблю не тільки саму гру, а й живе спілкування з подругами під час тренувань.»
Для Насті Безклейної, учениці 9 класу, любов до спорту сильніша за будь-які труднощі.
«Я дуже люблю волейбол. Заради тренувань щодня пішки йду до школи майже пів години, а потім стільки ж додому. Але це того варте, адже найбільше задоволення отримую від командної гри.»
Учениця 8 класу Ірина Залюбівська вже два роки займається волейболом.
«Для мене волейбол — це не лише цікава гра. Це здоровий спосіб життя, участь у змаганнях, перемоги, нові друзі та чудові емоції. Це справді класно!»
Учениця 9 класу Віра Руденко займається волейболом менше року, але вже встигла заохотити до нього молодшу сестру Настю та її подругу Маргариту. Тепер дівчата часто збираються, щоб разом пограти.
«Мені подобається волейбол через постійний рух і командну гру. Спочатку було важко виконувати подачі, але завдяки тренуванням, порадам тренера й наполегливості все вдалося. Зараз почуваюся значно впевненіше, а найбільше люблю приймати м’яч. Усім дітям порадила б обрати будь-який вид спорту. Це здоровий спосіб життя і набагато цікавіше, ніж сидіти в телефоні.»
Шестикласниця Маргарита Черниш настільки захопилася волейболом, що він став частиною її повсякденного життя.
«Ми живемо біля газової служби, тож до ліцею неблизько. Щоб мені було зручніше добиратися на тренування, батьки купили велосипед. А ще цього літа подарували другий волейбольний м’яч, адже перший я випадково пробила, коли взяла його із собою на Гопчицький ставок. Волейбол мені дуже подобається, тому граю не лише на тренуваннях у школі, а й на стадіоні «Колос», у парку з подружками або вдома із сусідкою Машею.»
Саме такі історії найкраще свідчать про те, що любов до спорту не закінчується після тренування – вона стає частиною дитячого життя.
«Головне – бажання дітей»
Сам учитель і тренер Юрій Олександрович Горбачик говорить про своїх вихованок із гордістю.
«Дівчата справді молодці. Мені дуже подобається їхня наполегливість, відповідальність, бажання працювати в команді й досягати результату. В червні цього літа ми взяли участь у обласних юнацьких спортивних іграх серед команд територіальних громад Вінниччини та посіли третє місце у грі з волейболу. Це хороший результат, і ми ним дуже задоволені.
Під час канікул тренування навіть ефективніші, адже тривають близько двох годин тричі на тиждень і не відволікають дітей від навчання. Батьки це підтримують, а адміністрація ліцею завжди йде нам назустріч – ми маємо можливість користуватися спортивною залою та необхідним інвентарем.»
Більше, ніж просто тренування
Ця історія – не лише про волейбол.
Вона про вчителя, який навіть під час відпустки знаходить час для своїх учнів. Про дітей, які свідомо обирають не смартфон, а спортивний майданчик. Про батьків, які радіють, бачачи своїх дітей активними, здоровими й захопленими улюбленою справою.
Можливо, через кілька років вони забудуть рахунок окремих матчів. Але неодмінно пам’ятатимуть людину, яка одного літа не сказала: «У мене відпустка», а просто прийшла до спортивної зали.
Бо діти попросили.
Тетяна Маркова, головний спеціаліст відділу освіти.
